Сатана сказав нам: Господь з вами.
Господь з вами, я не можу вас переконати.
Ви ж любите так, ніби зав’язуєте канати.
Ви ж закохуєтесь так, ніби знімаєте шкіру.
Бог з вами, я з вами втрачаю віру.
Ідіть із богом, я з вами нічого не вдію.
Що ви можете знати про безнадію?
Бог дивиться безпорадно на свою подобу,
на творену чоловіками світобудову,
на вогонь жіночої непокори.
Бог дивиться на нас, як на самоповтори.
Ми такі передбачувані й нетипові.
Скільки любові, – думає, – хто б подумав: скільки любові.
Це наша любов, господи, ми в ній, як подорожні.
Спробуєш її відібрати – побачиш, на що ми спроможні.
Спробуєш нас переконати – нічого не вийде.
Це від тебе ми навчилися заперечувати очевидне.
Це ти нас навчив сперечатися на хрестовині.
Це нам ти нічого не винен, це ми тобі нічого не винні.
Це нашими голосами відлунює твій сумнів.
Це ти навчив любові всіх тут присутніх.
Спробуєш її відібрати – закидаємо камінням.
Саме любов керує кожним божим створінням.
Це ж те, що робить кожного з нас злішим.
Ти ж нам нічого більше не залишив.
Лише неба зимового вранішній вигин.
Ти нам нічого не винен, ти нам нічого не винен.
Ти не винен, що все так дивно і так несхоже.
Іди собі з богом, бог із тобою, боже.
Ти нас не зрозумієш зі своєю трубою.
Просто ми все повторювали за тобою.
Хай ця сурма останнього дня, яка нас кличе,
буде піснею тих, для кого життя далі звучить таємниче,
буде мотивом тих, хто боронить чортову ніжність,
тих, кого не переконала більшість,
не зупинив закон, не остудила зрілість,
не настрашила чорного простору озвірілість.
Хай це буде їхній спів, їхні хорали,
про те, як вони жили,
як помирали.
Сергій Жадан
